 | |  |
| | Главная » 2011 » Март » 19 » Назар Скалюк
|
Гра
Десь між півкулями твоїх грудей загубився я і не можу знайтись донині. Весна відцвіла, літо у вікна зазирає. А я, по-зимовому одягнений, шукаю виходу з тої пастки, у яку сам себе загнав...
Я не знав, що кохати тебе буде так драматично. На інших жінок ти схожа лише фізіологічною будовою, все інше в тобі неземного походження. У твоїх долонях, коли їх торкався, спалахував вогник. Щось ангельське чи пекельне було в посмішці. Вела мене дорогами у завтрашній день, а забрів я у густі хащі сьогодення, які очі видряпують, а неба не видно... Від згадки про тебе мурашки покидають своє житло, проклавши дорогу моєю спиною, а руки тремтять, мов у столітнього діда... Твоє кохання було такою натхненною захоплюючою грою, що й я купився, не знаючи правил. Тоді я ще не знав, що ігри, видумані тобою, смертельно небезпечні...
Посміхаючись, ти запинаєш декольте бордової сукні, у якій побачив тебе вперше, і я блукаю в темряві. Коли ж розпинаєш свої перса – ніч на вулиці. Безсоння валить мене з ніг. Намагаюсь не думати про тебе, але ти полонила мою уяву. Навіть зараз, хворіючи на нестачу пам’яті, я пригадую, що ти прийшла до мене неочікуваною, спинивши кровотечу думок бандажами надії. Нехай я забуваю, що їв учора на обід і як пахне сонце, нехай не тямлю імені своєї троюрідної тітки, не пригадую, хто виправ мені сорочки, але вже не забути мені розсипаного снопика твого пшеничного волосся і лисячої хитрості в безмісячні ночі. Ти прибила мене до себе поцілунком, і найкращий тесля позаздрив би міцності такої опори.
Я не знаю, чи кохаю тебе, чи ненавиджу, але моє сьогодні – це ти, а вузенька стежина в минуле заросла свіжою муравою. Шляху в майбутнє я не можу знайти, чи просто не там шукаю? Щоночі вмираю в обіймах пристрасті і кожен день шукаю виходу, щоб повернутись до себе.
Ти ніколи не була для мене жінкою з N-го десятку. Завжди залишаючись для мене першою, стала надто високої думки про себе. Піднявшись високо в моїх очах, так раптово покотилась з п’єдесталу, насміявшись із моєї сліпої віри, що досі збагнути не можу, яке ж твоє справжнє обличчя. Навіть знайшовши вихід, я не відчую полегшення. Навпаки, тоді мені не вистачатиме твоїх екстремальних емоцій, а спокій – надто дорога плата за те, щоб не мчати стрімголов тобі назустріч.
Ти була моїм життям. А стала мукою. Радість мені дарувала, а вкрала сон і майбутнє... Ти душу мою забрала, а тілом бавишся заради власної забаганки. Не запитуй, як я себе почуваю. Як почувається іграшка, котру тримають за склом, нікого до неї не підпускаючи? Живу непотрібними спогадами, як гіпсова лялька снами минулих днів. Фарфоровий паяцик на запиленій полиці нагадує вчорашнє. Якийсь приглушений шепіт хвилює душу, вплітаючи в різнобарвний орнамент сьогодення чорну нитку, а я намагаюся вберегти себе від корозії душі, котра чіпляється до грудей іржавими прожилками. У цілковитій порожнечі, яка охопила мене, я так хочу знайти себе і вибратись на шлях, як колись у дитинстві.
Твої подруги прицмокують язиками, розглядаючи мене на відстані, а я змушений підтримувати імідж твого коханця в їхніх очах. Навіщо ці ігри, коли ти граєшся з вогнем, запаливши його з двох кінців. Ти мене не кохаєш, а я ніколи не зможу ділити тебе ще з кимось, як не стану чекати, коли до мене повернешся. Якщо сьогодні ти вагаєшся – завтра спокійнішим не стане.
Ти вважаєш себе моїм повноправним володарем і думаєш, що маєш право розпоряджатись моєю долею. Помиляєшся, я ще живий і якось виборсаюсь... Краще відпусти мене на всі чотири сторони, коли сьогодні у твої плани не входжу. Завтра я сам із пастки виберуся і тобі буде боляче. Лабіринтами твого тіла я ситий по горло.
Краще жити без кохання... А якщо поглянути на все тверезо, то... Я помилився у тобі так само, як ти в мені, захопившись літом, що пахло твоїм волоссям та дощем. Спекотне сонце сховалось за хмарами, даючи змогу холодним краплинам повільно кружляти в ритмах меланхолійного вальсу на моїх долонях, пригадуючи божевільні купальські ночі. До забави поривались кісточки сливи-угорки, лускаючи соковиту м’якіть ягід – твої потріскані вуста пахли так само звабливо. Хтось кричав до мене з неба, та крізь зливу годі було розгледіти.
|
|
Просмотров: 427 |
Добавил: Helena
| Рейтинг: 0.0/0 |
| |
 | |  |
|
|
